Back

250 грн.

РОЗДІЛ І. ВВЕДЕННЯ ДО ЕКОНОМІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

 1.1. ЕВОЛЮЦІЯ ЛЮДСЬКОГО ФАКТОРА В ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ 

  1. Зв’язок економіки та психології у працях вчених.
  2. Етапи розвитку економічної психології.

 

 1.2. ПРЕДМЕТ І СТРУКТУРА ЕКОНОМІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

  1. Проблеми економічної психології.
  2. Поняття про фактор психологічної енерції.
  3. Дати характеристику основн им психологічним сферам в економічному житті людей.
  4. Розкрити поняття «економічна поведінка людини». Навести приклади.

 

 1.3. ЕКОНОМІЧНА ПСИХОЛОГІЯ В СИСТЕМІ НАУК І СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД

  1. Розкрити сутність основного методологічного принципу економічної психології.
  2. Поняття про соціокультурне середовище.

 

 1.4. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ В ЕКОНОМІЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

  1. Дайте характеристику експериментальним методам.
  2. В чому полягає сутність комплексного методу?
  3. Розкрийте поняття економічної культури.

 

Розділ ІІ. ПСИХОЛОГІЯ ДІЛОВОЇ ПОВЕДІНКИ І ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. ПСИХОЛОГІЯ ДІЛОВОЇ ПОВЕДІНКИ

  1. Охарактеризуйте поняття «виробнича підприємницька діяльність». Наведіть приклади.
  2. Що означає комерційна підприємницька діяльність»? Наведіть приклади.
  3. Поясніть термін «фінансова підприємницька діяльність». Наведіть приклади.

 

 2.2. ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ ВІДТВОРЕННЯ 

  1. Розкрийте сутність теорії “масової діяльності”.
  2. Розкрийте структуру підприємницької діяльності.

 

 2.3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ПІДПРИЄМЦЯ

  1. Що в собі містить «соціально-психологічний портрет особистості підприємця»?
  2. Дайте характеристику різним моделям підприємницької поведінки.
  3. Розкрийте сутність теорії обмеження можливостей задоволення життєвих потреб.

 

Розділ ІІІ. ПСИХОЛОГІЯ КОШТІВ, ЧАСУ ЖИТТЯ, ФІЗИЧНИХ, ПСИХІЧНИХ І ДУХОВНИХ СИЛ

 3.1. ГРОШОВА ПОВЕДІНКА

  1. Розкрийте взаємозв’язок між психотипами поведінки і смисловим значенням грошей.
  2. Що означає термін «інвестиційна поведінка»? Наведіть приклади.
  3. Розкрийте роль креативності в економічній поведінці людини. Наведіть приклади.

 

 3.2. ПСИХОЛОГІЯ ТРУДОВОЇ ПОВЕДІНКИ

  1. Дайте характеристику структурних компонентів трудової діяльності.
  2. Розкрийте зміст моделів ринку праці.
  3. Розкрийте психологічні особливості східного ринку праці. Наведіть приклади.
  4. Розкрийте психологічні особливості західного ринку праці. Наведіть приклади.
  5. В чому полягають особливості сучасної мотивації праці?

 

 

 

1.1. ЕВОЛЮЦІЯ ЛЮДСЬКОГО ФАКТОРА В ЕКОНОМІЧНІЙ ДУМЦІ

  1. Зв’язок економіки та психології у працях вчених

Займаючи важливе місце в системі наук про людину, психологія тісно взаємопов’язана з іншими науками.

Великі можливості для використання професійних психологів існують в сфері економіки. На жаль, їх рідко залучають для пояснення економічних явищ. Економісти, що приймають важливі рішення, часто не здатні, або не вважають за потрібне враховувати психологію людей. Якщо ж це відбувається, то інформація береться не з наукових даних, а з життєвої психології або здорового глузду. Але поступово практична психологія знаходить місце в різних сферах економічного життя. У XX столітті Дж. Катон першим почав співпрацю з групою економістів і соціологів застосовувати психологічну теорію і методи до дослідження економічних проблем. Він сформулював одну з базових ідей економічної психології: купівля залежить не тільки від здібностей (економічної можливості) зробити покупку, але і від бажання її зробити (психологічної готовності). На думку Катона, економіка без психології не може успішно вивчати основні економічні процеси, так само як і психологія без економіки не має можливості дослідити найбільш важливі аспекти людської поведінки

Проте економічна психологія не виникла на порожньому місці. Її джерела можна відшукати ще у працях таких економістів, як А. Сміт (1723 – 1790 роки), який вважається засновником економіки як самостійної науки; А. Маршалл (1842 – 1924 роки), який створив мікроекономічну теорію; Дж. Кейнс (1883 – 1946 роки) – автор теорії макроекономіки. Їхніми зусиллями було сформовано теорію раціональної “економічної людини”.

Класична модель “економічної людини” передбачає незалежність її від інших діючих на конкурентному ринкові суб’єктів, раціональність; володіння новою інформацією про ситуацію, в якій вона діє, задовольняючи свої потреби; прагнення до максимізації своєї вигоди. Відповідно до змін самого ринкового господарства еволюціонував і образ “економічної людини”.

Одним з перших помітив, що модель „економічної людини” стає анахронізмом, Т. Веблен (1857 – 1929 роки). Він вважав, що головним мотивом економічної поведінки людей є прагнення підвищити соціальний статус, а це стимулює технічний прогрес. В зв’язку з цим Т. Веблен наголошував на необхідності дослідження людської природи, яка визначається, по-перше, психічним складом: інстинктами – цілями людської поведінки, що формуються в культурному контексті і передаються з покоління у покоління. По-друге, культурно-обумовленим характером – інститутами, засобами досягнення цілей. Отже, Т. Веблен вважав за необхідне у процесі дослідження економічної реальності звернутися до методів психології.

До психологічних та етичних проблем ринкового господарювання увагу науковців привернули ще у XVIII столітті представники німецької історичної школи економічної теорії: їхня модель “економічної людини” відрізнялась від класичної моделі А. Сміта. Критикуючи ідею “природної людини” А. Сміта, Б. Гільдебрандт і К. Кніс пропонували розглядати в якості об’єкта для аналізу в економіці народ як національно та історично визначене, об’єднане державою ціле. На думку Б. Гільдебрандта, окрема людина “як єство суспільне, є, перш за все, продуктом цивілізації та історії. Її потреби, освіта і ставлення до матеріальних цінностей, як і до людей, ніколи не залишаються однаковими, а географічно та історично безперервно змінюються і розвиваються разом зі всією освіченістю людини” [5, с. 76]. Отже, “економічній людині” історичної школи притаманні численні соціокультурні стереотипи, нав’язані зовнішнім середовищем. І тільки в цій якості вона може проявляти себе в господарській діяльності.

Вплив сучасної психології на модель „економічної людини” простежується наприкінці ХІХ – початку ХХ століть у працях інституціоналістів, які досліджували роль корпорацій, профспілок, політичних партій в узгодженні економічних дій індивідів. Послідовник Т. Веблена Д. Коммонс (1862 – 1945 роки) запровадив поняття “діючого” колективного інституту як регулятора колективних дій людей, котрий знімає антагонізм між ними.

Потреба переходу в дослідженні економічної реальності на рівень психології була обумовлена вступом розвинених країн в епоху постіндустріального суспільства. Зросло значення особистості в різних сферах економіки – виробництві, розподілі, обміні, управлінні. Індивід отримав матеріальну, інформаційну, енергетичну та інші можливості радикально впливати на результати діяльності організації та інших соціально-економічних систем як позитивно, так і негативно. Крім того, постіндустріальне суспільство змінило сферу споживання, поставивши за мету економіки задоволення потреб не стільки груп населення, скільки окремої особистості, індивідуума. В цих умовах моделі, розроблені в рамках класичної економічної теорії, виявилися неадекватними. Цілком зрозуміло, що коли постає завдання досліджувати такі дії людини і суспільства, як вибір рішення в економічній ситуації, а діюча особа – індивідуум, то необхідно звертатися до сфери спеціальних наук про людину, в першу чергу до психології.

Отже, економічна психологія започатковувалась як прикладна наука. Її завданням було дослідити причини невідповідності поведінки “економічної людини” економічній практиці. Хоча перші праці з економічної психології з’явилися ще наприкінці ХІХ століття (Г. Мюнстерберг), широкого визнання сформульовані в них ідеї не здобули. 1902 року французький соціопсихолог Г. Тард написав двотомник “Економічна психологія”, який теж не був належно оцінений.

Пізніше, в 1940-і роки, увагу наукової громадськості привернули роботи Дж. Катони. Вивчаючи поведінку споживача, він став одним з найяскравіших представників маркетингової гілки економічної психології. В 1970-ті роки створюється Міжнародна асоціація з досліджень у галузі економічної психології. Західні психологи активно вивчають економічну реальність, про що свідчить не тільки велика кількість досліджень з цієї тематики, але й заснування журналу “Економічна психологія”. Започатковуються й окремі галузі економічної психології, зокрема вікова економічна психологія, психологія споживача та інші.

Динаміка розвитку економічної психології пов’язана з закономірностями розвитку суспільства, в якому все більшого значення набуває потреба зрозуміти не тільки закономірності світу зовнішнього, предметного, але й внутрішнього, духовного. На цей час у міжнародній економічній психології сформувались такі напрямки досліджень: психологія підприємництва, психологія грошей, психологія споживання, психологія економічної поведінки, психологія накопичення, економічна соціалізація, психологія прийняття рішень.

У вітчизняній науці перші роботи з проблем економічної психології з’явились у 1980 – 1990 роках. В них досліджувалися засоби підвищення ефективності господарського механізму. Тематика економічної психології пов’язувалася з людським фактором у виробництві та проблемами управління, а сама економічна психологія розглядалась як наука про психологічні умови ефективного господарювання. Йшлося про необхідність використання керівниками психологічних знань для активізації людського фактора. Саме тому економічна психологія розвивається певний час у рамках промислової психології і психології управління [27; 28]. Проте уже тоді з’являються праці, в яких обгрунтовується необхідність виділити економічну психологію в окрему галузь науки. Так, А. Кітов наголошує, що економіка і психологія – це галузі знань, які вивчають один і той самий об’єкт – людину. Економічна наука досліджує відносини людей в суспільстві стосовно “речей” і не приділяє уваги впливові суб’єктивних факторів на економічні відносини. Психологічна ж наука цілком зосереджується на людині, суб’єктивних аспектах суспільних відносин, абстрагуючись від конкретного економічного контексту. Значно глибше відображає економічне життя суспільства економічна психологія, яка об’єднує зусилля економічної і психологічної наук.

С. Малахов, один з перших радянських дослідників економічної психології, в дискусії щодо її предмета звернув увагу на розвиток на Заході “психологічної економіки” (або “поведінкової економіки”) та “економічної психології”. Він вбачав різницю між ними в методах дослідження. Психологічна економіка використовує абстрактно-дедуктивний метод, а економічна психологія – конкретно-індуктивний. Водночас межі між психологічною економікою і економічною психологією важко виявити, а їх предметні площини перетинаються.

В останні роки предмет економічної психології прагнуть уточнити як економісти, так і психологи. Російський психолог О. Дейнека вважає, що економічна психологія сформувалась на стикові політекономії, окремих економічних наук і соціальної психології. Предметом економічної психології, на думку О. Дейнеки, є відображення господарських відносин у свідомості і поведінці людини. Автор стверджує, що “в рамках цієї дисципліни вивчаються ефекти і феномени економічної поведінки, механізми і закономірності економічної діяльності, алгоритми і моделі, що описують економічні переваги, вибір, рішення і фактори, які впливають на досвід господарювання” [19, с. 9]. Враховуючи всю багатоманітність економіко-психологічних підходів та площини їх застосування, авторка загострює увагу на феномені економічної свідомості, що є властивим суб’єктові господарювання. Економічна свідомість розуміється як системна складова свідомості, вищий рівень психічного відображення економічних відносин суспільно розвинутою людиною.

О. Дейнека виділяє такі структури економічної свідомості:

  • економічні емоції і почуття, які супроводжують процес придбання, колекціонування, заготівок тощо: емоції практичні (задоволення від результатів і процесу праці), гностичні (пов’язані з пізнанням), глоричні (бажання визнання, почестей), пунічні (бажання подолати небезпеку, відчути азарт, ризик), альтруїстичні або егоїстичні у обміні і розподіленні;
  • перцептивна сфера економічної поведінки (дослідження сприйняття грошей, ставлення до речей, товарів, послуг, неусвідомлена перцепція в рамках маркетингової гілки економічної психології – психологія споживача, реклами, методи продажу);
  • економічні уявлення і економічне мислення: уявлення про те, як функціонує економіка, створюється суб’єктивний економічний образ; здатність суб’єкт-соціальної людини або соціальної групи відображати, осмислювати економічні явища, пізнавати їх сутність, засвоювати і співвідносити економічні поняття, категорії, теорії з вимогами економічних законів, з реальністю і на цій основі будувати свою економічну діяльність;
  • вольові компоненти економічної свідомості – це економічні норми, економічний інтерес, економічний вчинок, діяльність тощо.

Отже, економічна психологія покликана вирішувати широкий спектр проблем на стикові психології та економічної науки. Слід зазначити, що в нашому суспільстві практикується зовсім інша, ніж на Заході, ієрархія пріоритетів у вирішенні прикладних економічних завдань. Ці пріоритети обумовлені, передусім, проведенням ринкових реформ і проблемами, які виникають у зв’язку з трансформацією суспільства. Це, перш за все, проблеми орієнтації особистості в умовах ринкової економіки. Такі як адаптація людини до нової економічної реальності, створення ринкової системи управління, стимулювання інвестицій, підтримка вітчизняного підприємництва, проблема бідності більшої частини населення. Це проблеми нашого сьогодення, необхідність дослідження яких обумовлена саме нашою економічною реальністю.

В останнє десятиріччя набирають обертів дослідження проблем економічної психології в Російській Федерації. Особливо цікавим є аналіз проблем, який традиційно здійснюється російськими вченими в рамках соціокультурного підходу. Соціокультурний підхід означає, що автори надають першочергового значення тим характеристикам людської особистості, які формуються та еволюціонують у певному соціокультурному середовищі, складовою частиною якого є також економічна культура. Саме соціокультурний підхід виявився найбільш вдалим для аналізу російських особливостей проблем економічної психології в умовах переходу до ринкової економіки.

В середині 1990-х років починають з’являтися праці українських дослідників, виконані в рамках психології управління, в яких аналізуються проблеми економічної психології (Г. Щекін, В. Вітлинський, В. Лозниця, А. Кисельов, П. Друкер, Ю. Дайновський та інші). Інтерес наших вчених концентрується також на людському факторі в економіці (В. Лагутін), психології підприємництва (В. Рибалко), проблемах підготовки учнівської молоді до життя та діяльності в умовах ринкової економіки (Н. Побірченко). Увагу дослідників привертає і проблема економічної соціалізації (Г. Авер’янова). Остання особливо актуальна, бо в умовах економічної реформи і становлення ринкової економіки стає необхідною економічна ресоціалізація (вторинна соціалізація) для багатьох верств населення, особливо старших поколінь. Крім того, в зв’язку з перебуванням індивідів одночасно в двох суперечливих економічних реальностях (офіційна і неофіційна економіка) в економічній соціалізації з’явились дві тенденції – позитивна і негативна (десоціалізація). В цих умовах виникає потреба в науковому дослідженні закономірностей формування адекватного суб’єкта економічної діяльності.

 

 

  1. Етапи розвитку економічної психології

Розвиток економічної психології як науки пройшло ряд етапів.

 Перший етап відноситься до початку ХХ століття і пов’язаний ім’ям французького вченого Г. Тарда. У 1902 році вийшла його монографія під назвою «Економічна психологія», в якій Г. Тард обгрунтував основи «соціально-орієнтованої психології економічного життя». Автор підкреслював, що включеність людини в соціальні взаємозв’язки робить значний вплив на економічну поведінку особистості.

 Новий поштовх до розвитку економічна психологія отримала завдяки роботам німецького вченого Г. Мюнстенберга, який проводив експериментальні дослідженнями переважно мікроекономічних проблем. Г. Мюнстенберг аналізував такі психологічні явища, як організація праці, вплив монотонності праці на його продуктивність, а також ступінь задоволеності оплатою праці. Його роботи поклали також початок експериментальному аналізу ефекту реклами в економіці Німеччини.

 Однак погляди цих учених не отримали належного розвитку в роботах інших дослідників. Минуло кілька десятиліть, перш ніж інтерес даної наукової концепції виник знову.

 Другий етап розвитку економічної психології почався в 50-ті роки ХХ століття в США і Франції. Він пов’язаний з використанням психологічного підходу до дослідження проблем макроекономіки. Роботи американського вченого Дж. Катона присвячені економічному поведінці підприємців і споживачів, у тому числі ірраціональності дій покупців. Він запропонував класифікувати економічну поведінку на імпульсивне і традиційне (звичне). Ввів поняття «справжнього» (фактичного) рішення, прийняття якого великою мірою залежить від очікувань індивіда (наприклад, з приводу споживання чи інвестицій). У теоретичних дослідженнях вперше застосував поняття «індекс споживчої почуття», яке дозволяє охарактеризувати психологічний стан певних соціальних груп і на цій основі здійснити прогнозування зміни кон’юнктури виробником.

 Французький дослідник П. Ренольд вивчав проблеми загального економічного розвитку, формування підприємництва, положення в світовій економіці країн, що розвиваються. Відзначав, що економічна психологія ще не сформувалася як наукова течія з певним методологічним ядром, відзначав роздробленість даної області досліджень.

 Другий етап розвитку економічної психології, подібно до першого, не отримав масового продовження. Лише наприкінці 60-х – початку 70-х деякі ідеї попередників були реалізовані в роботах німецьких учених Б. Штрюмпеля і Г. Шмельдерса.

 Третій етап розвитку розпочався в 80-ті роки ХХ століття з появою регулярного видання «Журнал економічної психології». Його видання було організовано голландськими, англійськими та скандинавськими вченими. Із середини вісімдесятих починають виходити в світ словники, колективні наукові праці, перші підручники, які базуються на останніх психологічних дослідженнях в області економіки. На відміну від попередніх видань, заснованих на умоглядних психологічних роздумах, ці наукові роботи базуються на емпіричних дослідженнях. Авторам цих робіт вдалося встановити зв’язок між економічною та психологічною науками, незважаючи на те, що в обох дисциплінах склалися різні дослідницькі традиції та методичні підходи. При цьому суто психологічні концепції використовувалися для пояснення теоретичних моделей економіки.

 Приблизно в цей же час була створена Міжнародна асоціація з досліджень в галузі економічної психології. У міжнародній економічній психології сформувались наступні основні напрямки досліджень [14]:

 – Психологія економічної поведінки;

 – Психологія грошей;

 – Психологія накопичення;

 – Психологія споживання;

 – Психологія зайнятості;

 – Психологія підприємницької діяльності;

 – Психологія прийняття рішень в господарській діяльності.

 Сучасні психологічні дослідження в економіці зачіпають широкий спектр проблем, таких як проблеми праці, виробничого персоналу, системи організації виробництва. Однак, незважаючи на це, подолати роздробленість, на яку ще в 50-х роках вказував П. Ренольд, економічної психології так і не вдалося. У руслі цієї дисципліни все більше реалізуються самостійні дослідницькі традиції. Так, проблеми ринку збуту досліджуються маркетингової психологією, в самостійний напрям виділилася і психологія реклами. У зв’язку з цим економічна психологія виступає значною мірою як обслуговуюча дисципліна, в якій реалізуються прикладні дослідження, завдання яких – сприяти приросту знань про те, як можна підвищити виробничу ефективність. Разом з тим, створення більш цілісного курсу, перенесення акценту на дослідження макроекономічних проблем сприяло б інтеграції та підвищенню статусу економічної психології.

 

 

 

1.2. ПРЕДМЕТ І СТРУКТУРА ЕКОНОМІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

  1. Проблеми економічної психології

Політична психологія як наука охоплює таке коло проблем: психологічні механізми та закономірності політичної соціалізації особистості; політична культура людини і суспільства як соціально-психологічний феномен; особистість політичного лідера і його імідж; психологія влади; соціально-психологічні детермінанти політичної свідомості та поведінки мас і організацій (партій, рухів тощо); масовидні психічні явища як фактор розвитку політичних процесів; етнопсихологічні чинники політичного життя суспільства; психологія політичної активності й екстремізму; соціально-психологічні чинники прийняття політичних рішень; психологія політичного конфлікту; політико-психологічний аналіз процесів масової комунікації; психологічні закономірності політичної пропаганди та реклами; психологія зовнішньої політики та міжнародних відносин; психологічні засади моделювання та прогнозування політичних процесів; технології психологічної підготовки політиків, їх консультування та навчання.

 

 

  1. Поняття про фактор психологічної інерції

Одним із стримуючих факторів у творчій діяльності людини є психологічна інерція.

Психологічна інерція — це схильність до якогось конкретного методу і образу мислення при вирішенні завдання, ігнорування усіх можливостей, крім єдиної, яка зустрілась на самому початку. Психологічна інерція включає в себе відсутність гнучкості, силу звички, вузькопрактичний підхід, страх критики, вплив авторів та інших факторів, які заважають творчому мисленню.

Психологічна інерція завдає великої шкоди розвитку техніки і є надбанням минулого досвіду, який часто не дозволяє відійти від звичного,

консервативного і гальмує прояви нового. Повне прийняття нової ідеї — перший і найбільш шкідливий прояв психологічної інерції.

Прийняття на віру положень, запропонованих авторитетними людьми,- друга форма прояву психологічної інерції

Серед форм психологічної інерції можна назвати такі:

  • уперте відстоювання загальноприйнятої, хоча і неправильної, точки зору;
  • використання старого принципу при переході на нове устаткування;

 

 

 

  1. Дати характеристику основним психологічним сферам в економічному житті людей

Економічна психологія, орієнтуючись на запити практики, як правило, вивчає різні сфери економічного життя. Можна виділити три найбільш розроблені з них:

  • споживчий ринок, де в центрі уваги виявляється поводження споживача;
  • сфера бізнесу, де досліджується ділове й комерційне поводження;
  • сфера відносин «громадянин – суспільство.

Дамо їм докладнішу характеристику.

  1. Психологія споживача – галузь психології, що вивчає особливості споживчого ринку, людини як споживача, суб’єкта й об’єкта реклами. Психологія споживача вивчає не тільки смакові пристрасті покупця, динаміку попиту та пропозиції різних товарів і послуг, але й особистість, характерологічні особливості покупця. Опираючись на результати досліджень покупця, можна розробляти ефективну рекламу, прогнозувати групу покупців нових товарів і послуг, тенденції моди на певний товар.
  2. Психологія бізнесу – сфера науки, що займається психологічними проблемами й специфічними особливостями керування. Об’єктами вивчення тут виступають взаємини людей між собою, у колективі.
  3. Сфера відносин «громадянин – суспільство», де розглядаються проблеми реакції громадян на економічну політику, соціальні блага й пільги, на податкову політику.

 

 

  1. Розкрити поняття «економічна поведінка людини». Навести приклади

Економічна поведінка людини – це поведінка, спрямована на суб’єктивну оптимізацію внаслідок зіставлення наявних ресурсів з можливими вигодами від їх використання. При цьому вигоди можуть бути економічними, тобто матеріально відчутними (гроші, товари і т.д.), і позаекономічними (психологічними, соціальними і т.д.). Таке визначення дозволяє об’єднати багато видів поведінки людини в економічній сфері.

 На ринку праці економічну поведінку набуває деяку специфіку. Тут це система дій, які пов’язані з використанням трудового потенціалу і орієнтовані на отримання винагороди від їх обігу. Виділимо специфіку економічної поведінки на ринку праці: економічна поведінка на ринку праці – це система дій з розподілу наявного трудового потенціалу людини з метою отримання вигоди. Отже, першим чинником економічної поведінки на ринку праці є прагнення до співвідношення витрат праці з отриманим при цьому результатом. Другим чинником виступає свобода вибору сфери прикладання праці, можливість пошуку більш продуктивних альтернатив, більш вигідного додатка праці в умовах обмеженості наявних ресурсів.

 За своєю суттю економічна поведінка на ринку праці проявляється як поведінка, пов’язана з вибором способів придбання засобів існування. Воно виражається у вигляді трудового поведінки в його витратно-компенсаційної формі. В якості витрат виступають трудові витрати, в якості компенсації – доходи і суб’єктивні вигоди. Відмінність економічної поведінки від трудового полягає в тому, що трудове поведінка направлено на розподіл трудових зусиль в цілому, а економічне – це такий розподіл трудових витрат, що обов’язково передбачає або винагороду, як матеріальну компенсацію трудових зусиль, або суб’єктивно оцінюються вигоди, компенсуючі певну величину трудових витрат.

Отже, економічна поведінка людини – це насамперед поведінка, яке оптимізує корисність і передбачає вибір альтернатив на основі суб’єктивної вигідності. Виходячи з особливостей, властивих економічному поведінки індивіда на ринку праці, його варіабельність, або, іншими словами, альтернативні комбінації, формуються у вигляді стратегій економічної поведінки на ринку праці.

Приклад економічної поведінки

У 90-х у спробі прищепити українцям ринкову поведінку їх закликали відмовитися від використання дачних ділянок як підсобних господарств. Простий розрахунок показував – міському населенню невигідно витрачати час і сили на власноручне вирощування овочів і фруктів, набагато вигідніше цей час витратити на додаткового заробітку, і всі придбати на магазині. Дачне підсобне господарство збитково з погляду чистого економічного розрахунку. Та більшість українців це не зупиняє, вони впевнені що дачну ділянку мати вигідно.

 

 

1.3. ЕКОНОМІЧНА ПСИХОЛОГІЯ В СИСТЕМІ НАУК І СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ПІДХІД

  1. Розкрити сутність основних методологічних принципів економічної психології

Основні методологічні принципи економічної психології:

  • принцип культурно-історичної обумовленості економічної життєдіяльності означає, що закони економічного поводження не є універсальними, психологічні особливості економічного поводження носять культурно обумовлений характер і визначаються особливостями історичного розвитку спільності;
  • принцип суб’єктності означає, що людина виступає не пасивним об’єктом економічних впливів і впливу економічних умов, але активним суб’єктом, що реалізує різні види економічного поводження, що вступає в економічну взаємодію й економічні відносини з іншими економічними суб’єктами;
  • принцип діалектичної єдності свідомості й поводження економічних суб’єктів, припускає можливість не тільки подібності, погодженості, але й розходжень, протиріччя між економічним поводженням суб’єкта і його усвідомленням;
  • принцип взаємного зв’язку й взаємного впливу економічних і соціально-психологічних явищі припускає наявність взаємодії економічних і соціально-психологічних явищ у детермінації психологічних явищ, пов’язаних з відбиттям різних сторін економічного життя й регуляцією економічного поводження суб’єктів;
  • принцип єдності теорії, експерименту (емпіричного дослідження) і практики стосовно до економічної психології означає тісний зв’язок розвитку теорії економічної психології як із проведенням емпіричних, у тому числі експериментальних досліджень, так і із практичною психологічною діяльністю в різних сферах економічного життя, припускає обіг психологів-практиків до теорії й методів наукової психології й постановку проблем емпіричних досліджень

 

 

  1. Поняття про соціокультурне середовище

Соціокультурне середовище  можна охарактеризувати як складне організоване багаторівневе утворення, де складові володіють відносно функціональною автономією один від одного і від цілого. Всі складові соціокультурного середовища об’єктивно постійно змінюються, що свідчить про те, що рух у соціокультурному середовищі є необхідною умовою її розвитку.

Безперечно, у структурі «людина – соціокультурне середовище» центральною є людина. Середовище людини включає комплекс природних (фізичних, хімічних, біологічних) і соціальних факторів, які можуть впливати безпосередньо або опосередковано на життя і діяльність людей. Проте ми повинні пам’ятати і про те, що одна людина щодо іншої також виступає як складова середовища, впливаючи на неї своїм ставленням і діями. Для людини соціальна спільнота існує у її спілкуванні, взаємодії, взаємозв’язку, комунікації та інших процесах.

Це дозволяє нам висловити думку про те, що за своїм соціальним призначенням соціокультурне середовище має відповідати трьом основним вимогам:

1)  формувати соціально й особистісно значущі потреби, інтереси, запити і забезпечувати умови для їх задоволення відповідно до соціальних і культурних норм;

2)  створювати умови для самореалізації духовних сил особистості і соціальних спільнот;

3)  забезпечити відтворення соціокультурного потенціалу. Безперечно, необхідно зважати на те, що кожне соціокультурне середовище має свою специфіку: особливості способу життя; специфіку умов праці, побуту; циклічність у відтворенні соціально-демографічної і професійної структури населення, норми поведінки і форми спілкування жителів села; можливості культурних і освітніх установ. Тому можна сказати, що соціокультурне середовище – це все, що оточує молоду людину і з чим вона взаємодіє: освітнє середовище, виховне, сімейно-побутове, трудове, середовище громади, культурно-просвітницьке середовище, управлінсько-координаційне та ін.

Безперечно, означені типи соціокультурного середовища не рівноцінні, але кожен із них може бути значущим для індивіда на певному етапі його життя і відповідно стимулювати його розвиток у певному напрямку. Усе висловлене вище дозволяє говорити про те, що сільське соціокультурне середовище – це досить складний комп-лекс, що поєднує різні соціально значущі для виховання фактори: соціально-економічні, національні, конфесійні, майнові, вікові.

Водночас слід сказати, що сучасне село зазнало помітних змін. Досить явно простежується активна міграція молоді із сіл у міста. Частина із них залишається проживати в селі, а продуктивною пра-цею займається у місті, що призводить до того, що молода людина не стає міським жителем, але вже надірвала коріння зв’язку з рідним селом. Тому можна завдячувати вітчизняним науковцям, котрі по-бачили й окреслили проблеми сучасного села і прогнозують можли-вості соціально-виховної роботи з молоддю. При цьому важливим чинником трансформації сучасного у період його реформування є суттєві зрушення у соціальній структурі. Її можна представити „як сукупність таких соціальних прошарків: субеліта, середній клас, який поділяється на верхній, базовий та нижні середні шари, а та-кож нижній прошарок”

 

 

1.4. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ В ЕКОНОМІЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

  1. Дайте характеристику експериментальним методам

Експеримент — це дослідницька діяльність, метою якої є вивчення причинно-наслідкових зв’язків, що передбачає виконання таких умов:

1) дослідник сам стимулює виникнення та вияв досліджуваного явища;

2) дослідник може варіювати, змінювати умови, за яких проходить явище;

3) є можливість неодноразово відтворювати результати;

4) експеримент дає змогу встановлювати кількісні закономірності, які допускають математичне формулювання.

Роль експериментального методу дослідження в психології надзвичайно важлива, оскільки саме завдяки систематичному його використанню (В.Фехнер, Е.Вебер, В.Вундт) у середині ХІХ ст. психологія відділилася від філософії і стала самостійною галуззю знань.

Головне завдання психологічного експерименту полягає в тому, щоб зробити доступними для об’єктивного зовнішнього вивчення істотні особливості внутрішнього психічного процесу.

Експеримент як метод психологічного дослідження має чотири етапи.

  1. Теоретичний етап дослідження (постановка проблеми). Визначаються проблема і тема дослідження; обираються об’єкт і предмет дослідження, а також формулюються експериментальні завдання і гіпотеза дослідження.

Головне завдання етапу полягає в розробці предмета експериментального дослідження, що вимагає чітких визначень концептуальних понять, за допомогою яких він описується. Цей етап може розглядатися як відносно самостійна дослідницька діяльність теоретичного характеру.

  1. Методичний етап дослідження. Здійснюється розробка методики експерименту і експериментального плану.

Методика експерименту повинна відтворювати предмет дослідження у вигляді змінних експериментальної ситуації. В експерименті виокремлюють два різновиди змінних: незалежні і залежні.

Суть проблеми, що при цьому розв’язується, полягає у встановленні найповнішої відповідності змінних експериментальної ситуації предметові дослідження. Ідеться про репрезентацію теоретичного уявлення про предмет дослідження в емпіричних показниках експериментальної ситуації.

Розробка експериментального плану передбачає складання програми експерименту (робочий план і процедура), а також математичне планування обробки експериментальних даних.

  1. Експериментальний етап. Здійснюється безпосереднє створення експериментальної ситуації, спостереження, керування ходом експерименту та вимірювання реакцій досліджуваних.

Експериментальна ситуація визначається умовами досліду (навколишнє фізичне та соціальне середовище); тест-об’єктами (вербальними і предметними подразниками); інструкцією (установкою на діяльність); індивідуальними особливостями експериментатора і досліджуваних, а також відповідями — реакціями останніх.

  1. Аналітичний етап. Здійснюється кількісний аналіз результатів (математична обробка), наукова інтерпретація фактів, формулювання нових наукових гіпотез і практичних рекомендацій.

Залежно від характеру та умов експериментальної ситуації розрізняють два головні види експерименту: природний і лабораторний.

Природний експеримент був запропонований у 1910 році російським ученим О.Ф.Лазурським. Він ґрунтується на керуванні поведінкою досліджуваних за умов повсякденного життя шляхом введення низки чинників, що впливають на їхню поведінку й контролюються дослідником. Самі по собі умови не містять у собі чогось штучного, незвичного для перебігу явищ повсякденного життя. Логіка цього методу така: експериментальному впливу підлягають умови, у яких протікає досліджувана діяльність, сама ж діяльність досліджується в її природному перебігу. Замість того, щоб переводити досліджуване явище в лабораторні умови, дослідники намагаються врахувати вплив і підібрати природні умови, що відповідають їхнім цілям.

Природний експеримент, який розв’язує завдання психолого-педагогічного дослідження, називають психолого-педагогічним експериментом. Його роль виключно велика при вивченні пізнавальних можливостей учнів на різних вікових етапах і при виявленні конкретних шляхів формування особистості школяра.

Природний експеримент має особливе значення в ситуаціях, коли необхідна повна необізнаність його учасників із тим, що їх вивчають, що створена ситуація є експериментальною, бо результати можуть бути спотворені.

Лабораторний експеримент — це дослідження, проведене у штучно створених умовах (у лабораторії). На відміну від природного експерименту він передбачає організацію досить незвичної для досліджуваних ситуації. В умовах лабораторного експерименту досліджуваний знає, що його вивчають, але, як правило, не має інформації про характер завдань, які розв’язує дослідник в експерименті.

Використання методу лабораторного експерименту дає досліднику чимало переваг, зокрема можливість уникнути побічного впливу, наприклад, шуму; одночасно контролювати кілька змінних і точно реєструвати дії досліджуваного. Використання спеціальних приміщень, тренажерів дає також змогу моделювати реальні умови, які у повсякденному житті рідко зустрічаються або недоступні для спостереження (експериментальні, стресові ситуації).

Крім цього, виділяють натуральний і мисленнєвий експеримент (А.М.Сухов). Натуральний експеримент передбачає реальний вплив на реальний об’єкт з метою його вивчення. Мисленнєвий експеримент передбачає маніпулювання не з реальним об’єктом, а з інформацією про нього, його моделлю. Однак для цього модель повинна бути більш чи менш адекватною реальному об’єкту. Досягти такої подібності в соціальній сфері дуже важко. Тому нині найпоширенішими є природний і лабораторний експеримент.

Існує й інший вид експерименту як засобу впливу, зміни психіки людини — формуючий експеримент. Його своєрідність полягає в тому, що одночасно він є засобом дослідження і засобом формування досліджуваного явища. Для формуючого експерименту характерне активне втручання дослідника в досліджувані ним психічні процеси. Він передбачає проектування і моделювання змісту психічних новоутворень, які підлягають формуванню, психолого-педагогічних засобів і шляхів їх формування. У процесі навчально-пізнавальної роботи з дітьми вивчаються умови і закономірності походження відповідного психічного новоутворення.

Одним із фундаторів формуючого експерименту є В.В.Давидов. Він називав цей вид експерименту генетико — моделюючим, оскільки він втілює в собі єдність дослідження психічного розвитку дітей з їх вихованням та навчанням. Цей метод спирається на конструювання і переконструювання нових програм виховання та навчання і способів їх реалізації. Таким чином, формуючий експеримент виступає методом експериментального розвиваючого виховання і навчання дітей.

Загальною вимогою для проведення експерименту є виокремлення експериментальної і контрольної груп, щоб результати дослідження можна було порівняти з певним еталоном.

 

  1. В чому полягає сутність комплексного методу?

Комплексний метод дослідження передбачає поєднання лонгітюду та порівняльного методу, розробку і впровадження дослідницьких програм, у яких беруть участь представники різних наук (С. Вітбурн, нар. 1933).

Порівняльний метод (“поперечний зріз”): зіставлення окремих властивостей в осіб різного віку з метою вивчення динаміки психічних явищ (А.О. Смірнов). Вимагає конкретних критеріїв у формуванні вибірки досліджуваних (за рівнем освіти, належністю до певної соціальної групи тощо).

Лонгітюд: багаторазове обстеження одних осіб протягом тривалого періоду, який вимірюється іноді десятками років (В.І. Абраменко, O.P. Лурія). Передбачає роботу зі стабільною групою. Як наслідок, існує ймовірність звикання дослідника до групи, що часто виявляється в некритичному осмисленні отриманої інформації.

 

  1. Розкрийте поняття економічної культури

Економічна культура – сукупність прогресивних гуманістичних матеріально-духовних досягнень людей у різних сферах соціально-економічної діяльності.

Відповідно до поділу виробництва наматеріальне і духовне, розрізняють такі ж типи економічної культури. Матеріальний тип економічної культури охоплює сукупність речей, виробничих процесів, відносин людини і природи, різноманітні об’єкти власності, різні види економічних відносин між людьми в усіх сферах суспільного відтворення. Духовний тип економічної культури – сукупність економічних знань, виробничого досвіду і навичок, економічне мислення.

Складовими економічної культури є культура в межах окремих економічних підсистем – продуктивних сил, організаційно-економічних та техніко-економічних відносин, економічної власності та господарського механізму.

Окремими елементами економічної культури в межах продуктивних сил є техніко-технологічна-трудова (культура праці), наукова, інформаційна, організаційна культура. Так, техніко-технологічна культура означає дотримання вимог експлуатації техніки та її ефективне використання, утримання засобів пращ в якісному стані, дотримання технологічної дисципліни тощо. Інформаційна економічна культура передбачає ґрунтовні знання ефективного використання інформації, зокрема вміння знаходити необхідні джерела інформації, обробляти їх, комп’ютерну грамотність та ін. Культура основної продуктивної сили – людини-працівника означає гармонійне поєднання в ній фізичних, розумових та організаторських здібностей, високий рівень освіти та кваліфікації, наявність розвинутих потреб у вільній і творчій праці, поліпшенні умов праці, постійному зростанні матеріальних, соціальних і духовних потреб тощо. Синтетичним вираженням економічної культури у межах господарського механізму є культура управлінської праці її складові елементи – система відповідних знань різних наук (психології, права, економіки, соціології та ін.), світогляд, морально-етичні норми та їх дотримання, вміння володіти собою та ін.

Рівень економічної культури залежить від типу економічної системи, якості життя, прогресу технологічного та суспільного способів виробництва. У свою чергу, він активно впливає на них. Внаслідок деградації продуктивних сил, передусім людини-працівника, антигуманного й антидемократичного характеру трансформаційних процесів в системі економічних відносин тощо рівень економічної культури в Україні в 90-х XX ст. істотно знизився. Уявлення про культуру як соціальну пам’ять суспільства тлумачиться як особлива мова цінностей, знання норм, вимог і санкцій, засвоєння якої пов’язує нові покоління людей з попередньою історією, дає їм змогу оволодіти досвідом та примножити його.

Економічна культура спирається на такі соціальні цінності, як справедливість, рівність, повага, престиж, солідарність, зі ода, злагода, порядок тощо. Економічна культура – це також продукти діяльності соціальних інститутів, які належать до економічної сфери, і продукти функціонування соціальних груп, що входять до соціальної сфери. Цінності і а норми культури поділяють на особистісні й інституційні. До особистісних відносять вид занять, роботу, посаду, становище в колективі, соціальні блага, можливість зробити кар’єру, вдосконалитися професійно, наблизитися до керівництва, посісти вигідне місце, володіти власністю приймати рішення тощо. З цими функціональними цінностями пов’язані соціальні якості суб’єктів. Так, для професійно зорієнтованих людей характерна висока цінність праці, її зміст, а люди з пріоритетом споживацьких цінностей надають перевагу заробітку. Економічна соціологія враховує не лише те, що люди здатні створювати і зберігати культуру, а й те що вони можуть знищувати і забувати спадщину інституційний аспект.

Економічна культура охоплює соціальні цінності й норми, що функціонують в економіці, але властиві соціальним інститутам політиці, праву, ідеологи, науці, сім’ї, моралі, релігії. Взаємозв’язок інституційного та особистісного аспектів надає економічній культурі відповідної цілісності.

 

 

2.1. ПСИХОЛОГІЯ ДІЛОВОЇ ПОВЕДІНКИ

  1. Охарактеризуйте поняття «виробнича підприємницька діяльність». Наведіть приклади.

Пріоритетне значення з огляду на загальнодержавні (національні) інтереси має підприємницька діяльність у виробничій сфері. Це найбільш перспективний та інвестиційно привабливий шлях до справжнього успіху, хоча він більш складний, потребує залучення різних факторів виробництва, характеризується більш тривалим періодом від зародження бізнес-ідеї до реалізації виробленої продукції та отримання економічного ефекту. Результати дослідження зарубіжних економістів свідчать про те, що серед промислових видів бізнесу швидкозростаючими напрямками є: виробництво комп’ютерів, оргтехніки, упаковки, фармацевтичних товарів, засобів зв’язку.

Виробниче підприємництво — це діяльність, яка безпосередньо пов’язана з виробництвом продукції, робіт, послуг, інформації для подальшої реалізації покупцям, споживачам.

 Мета — одержання прибутку в результаті продажу виробленої продукції, виконаних робіт, послуг. Виробнича підприємницька діяльність розрізняється за формами та видами.

 Існують дві форми виробничого підприємництва:

  1. Традиціоналістське підприємництво. Орієнтоване на виробництво традиційних товарів для постачання на ринок. Асортимент товарів, який вже давно випускається виробником, відносно стабільний, не підлягає суттєвим змінам за різновидами.

 2.Інноваційне підприємництво. Передбачає організацію виробництва з широким використанням інновацій. Результатом такої організації виступає новий (раніше не існуючий) товар або товар з принципово новими характеристиками, властивостями або навіть сферами використання. Практика виробничої підприємницької діяльності у будь-якій формі включає в себе елементи інноваційного процесу.

 Види виробничої підприємницької діяльності:

  • основні;
  • допоміжні.

 До основних відносять види виробничої підприємницької діяльності, результатом яких є виробництво товару, готового до споживання (виробничого або індивідуального). Функція виробництва є для підприємця провідною.

Приклади виробничої підприємницької діяльності.

Громадянин А. займається виробництвом і продажем будівельним матеріалів, зокрема, виготовляє цеглу з шахтних відходів.

Громадянка Б. займається наданням секретарських послуг населенню (роздрук тексту, переклади з іноземних мов).

Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут здійснюється виробництво продукції, товарів, робіт, виявляються послуги, створюються визначені духовні цінності.

 

 

  1. Що означає «комерційна підприємницька діяльність»? Наведіть приклади

Комерційне підприємництво характеризується діяльністю, яка пов’язана з операціями й угодами з купівлі й продажу товарів і послуг. У цьому бізнесі підприємець виступає в ролі торговця, комерсанта, який купує товари для наступного перепродажу

Товар закупається, звичайно, за оптовими цінами, а продається – за більш високими, договірними. За рахунок різниці між гуртовою й роздрібною ціною торговельний підприємець створює для себе прибуток і покриває видатки, які пов’язані з реалізацією товару

Комерційне підприємництво характеризується насамперед тим, що

визначальну роль тут відіграють товарно-грошові та торгово-обмінні

операції. Вони виражають основний зміст комерційного підприємництва.

Основу цього виду підприємницької діяльності становлять операції й угоди з купівлі-продажу, тобто з перепродажу товарів і послуг.

Загальна схема комерційного підприємництва багато в чому аналогічна схемі виробничо-підприємницької діяльності. Відмінність полягає в тому, що в разі комерційного підприємництва немає потреби в забезпеченні виробничими ресурсами, пов’язаними з випуском продукції, оскільки матеріальні ресурси підприємець купує як готовий товар, а потім реалізує їх споживачеві.

Приклади комерційної підприємницької діяльністі

Громадянин А., суб’єкт підприємницької діяльності,  їздить на ринок у м. Харків і купує промислові товари )одяг, взуття) за нижчими цінами і реалізує їх у м. Лисичанськ за більш високими цінами.

Громадянина Б. суб’єкт підприємницької діяльності, має торгову крамничку, оптом скуповує харчові продукти і реалізує їх з  торговими надбавками.

 

 

  1. Поясніть термін «фінансова підприємницька діяльність». Наведіть приклади.

Фінансове підприємництво – це особлива форма комерційного підприємництва, у якому як предмет купівлі-продажу виступають валютні цінності, національні гроші (російський рубль) і цінні папери (акції, облігації та ін.), що продаються підприємцем покупцю чи надані йому в кредит. При цьому мається на увазі не тільки і не стільки продаж і купівля іноземної валюти за рублі, хоча і це теж фінансова угода, а непередбачений коло операцій, що охоплює все різноманіття продажу і обміну грошей, інших видів грошових коштів, цінних паперів на інші гроші, іноземну валюту, цінні папери.

 Суть фінансової підприємницької операції полягає в тому, що підприємець набуває основний чинник підприємництва у вигляді різних грошових засобів (грошей, іноземної валюти, цінних паперів) за певну грошову суму у володаря грошових коштів. Придбані грошові кошти продаються потім покупцям за плату, що перевищує грошову суму, витрачену спочатку на покупку цих грошових коштів, в результаті чого утворюється підприємницький прибуток.

Приклад фінансово підприємницької діяльності

Підприємець, юридична особа, залучає грошові вклади, виплачуючи власникам вкладів винагороду у вигляді депозитного відсотка разом з наступним поверненням вкладу. Залучені гроші видаються потім у борг покупцям кредитів під кредитний відсоток разом з наступним поверненням вкладу. Залучені гроші видаються потім у борг покупцям кредитів під черговий відсоток, що перевищує депозитний. Різниця між депозитними і кредитними відсотком служить джерелом прибутку підприємця-кредитора.

 

 

2.2. ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ ВІДТВОРЕННЯ

  1. Розкрийте сутність теорії “масової діяльності”

Теорії масової діяльності в психології немає, а є теорія мотивації трудової діяльності, то ж автор запитання, напевно, мав на увазі це.

Мотивація – це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають працівника до активних дій та призводять до досягнення власних цілей та цілей підприємця.

Аналізуючи мотивацію як процес можна зобразити її у вигляді шести послідовних етапів.

Перший етап – це виникнення потреби. Потреби це усвідомлення відсутності чого-небудь, що спонукає до дії.

Другий етап – пошук шляхів забезпечення потреби, яку можна задовольнити, пригнітити чи просто не помічати.

Третій етап – визначення цілей. Визначається, що саме і якими засобами необхідно зробити, щоб забезпечити потребу та з’ясовується, що необхідно отримати для усунення потреби.

Четвертий етап – реалізація дій. Людина витрачає зусилля для здійснення дій, які дадуть їй можливість придбати те необхідне, що потрібне для усунення потреби.

П’ятий етап – отримання винагороди за реалізацію дії. На цьому етапі відзначається, наскільки виконана дія забезпечила очікуваний результат. В залежності від цього відбувається зміна мотивації діяльності.

Шостий етап – ліквідація потреби. Людина або припиняє діяльність до періоду виникнення нової потреби або продовжує шукати можливості і здійснювати заходи з усунення потреби.

Теорія мотивації трудової діяльності спирається на теорію ієрархії потреб А. Маслоу, яка сформувалася у 40-х роках ХХ ст.

 

 

  1. Розкрийте структуру підприємницької діяльності.

Залежно від змісту і спрямованості підприємницької діяльності, об’єкта застосування капіталу та отримання конкретних результатів, зв’язку підприємницької діяльності з основними стадіями відтворювального процесу, розрізняють таку структуру підприємництва:

 Виробниче,

 Комерційно-торговельне,

 Фінансово-кредитне,

 Посередницьке,

 Страхове.

  1. Виробниче підприємництво

 Підприємництво називається виробничим, якщо сам підприємець безпосереднім образом, використовуючи як фактори знаряддя і предмети праці, робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для подальшої реалізації (продажу) споживачам, покупцям, торговим організаціям.

 Виробниче підприємництво включає випуск промислової і сільськогосподарської продукції виробничо-технічного призначення, споживчих товарів, будівельних робіт, перевезення вантажів і пасажирів, послуги зв’язку, комунальні та побутові послуги, виробництво інформації, знань, випуск книг, журналів, газет. У широкому сенсі слова виробниче підприємництво є створення будь-якого корисного продукту, необхідного споживачам, що володіє здатністю бути проданим або Обмінені на інші товари.

Виробниче підприємництво є найбільш ризиковим заняттям, так як структурна перебудова економіки не забезпечила необхідних умов для розвитку виробничого підприємництва. Існуючий ризик не реалізації виробленої продукції, хронічні неплатежі, численні податки, збори і мита є гальмом у розвитку виробничого підприємництва. Також розвиток виробничого бізнесу стримується важкодоступністю деяких ресурсів, відсутністю внутрішніх збудників та слабким рівнем кваліфікації бізнесменів-початківців, боязню складнощів, наявністю більш доступних і легких джерел доходу.

 Між тим, саме виробниче підприємництво необхідно всім нам: у кінцевому  рахунку  воно зможе забезпечити стабільний успіх починаючому бізнесменові. Так що тяжіє до перспективного, сталого справі повинен звернути свій погляд на виробниче підприємництво.

  1. Комерційне (торговельне) підприємництво.

 Виробничий бізнес тісно пов’язаний з бізнесом у сфері обігу. Адже вироблені товари треба продавати або обмінювати на інші товари. Високими темпами розвивається комерційно-торговельне підприємництво, як основний другий вид російського підприємництва.

 Принцип організації торговельного підприємництва дещо відрізняється від виробничого, так як підприємець виступає безпосередньо в ролі комерсанта, торговця, продаючи готові товари, придбані ним в інших осіб, споживачу (покупцю). Особливістю торговельного підприємництва є безпосередні економічні зв’язки з оптовими і роздрібними споживачами товарів, робіт, послуг.

 Комерційне підприємництво охоплює всі види діяльності, які безпосереднім чином ставляться до обміну товару на гроші, грошей на товар або товар на товар. Хоча основу комерційного підприємництва складають товарно-грошові операції купівлі-продажу, в ньому виявляються задіяними практично ті ж фактори і ресурси, що і у виробничому підприємництві, але в менших масштабах.

 Комерційне підприємництво приваблює видимої можливістю продати товар за ціною, набагато вищою, ніж він був куплений, і покласти тим самим в кишеню вагомий прибуток. Така можливість дійсно існує, однак на практиці її реалізувати значно складніше, ніж здається. В умовах різниці внутрішніх і світових цін, а також цін у різних регіонах Росії при неповороткістю вмираючої державної торгівлі щасливим комерсантам, “човникам” вдається “купити  подешевше  – Продати дорожче “. За цією видимою легкістю ховається не всіма видимий працю комерсантів-підприємців, витрачений для досягнення успіху.

 Сфера офіційного комерційного підприємництва – магазини, ринки, біржі, виставки-продажу, аукціони, торгові доми, торгові бази, інші установи торгівлі.  У зв’язку з приватизацією державних торгових підприємств значно зросла матеріальна база особистого та комерційного підприємництва. Виникли великі можливості почати свою комерційну справу, викупивши або побудувавши магазин, організувавши свою торгову точку.

 Для успішного заняття торговим підприємництвом необхідно досконально знати незадоволений попит споживачів, швидко реагувати, пропонуючи відповідні товари або їх аналоги. Торговельне підприємництво більш мобільно, мінливе, так як безпосередньо пов’язано з конкретними споживачами. Вважається, що для розвитку торговельного підприємництва мають бути як мінімум два основні умови: щодо стійкий попит на товари (тому необхідно добре знання ринку) і більш низька закупівельна ціна товарів у виробників, що дозволяє торговцям відшкодувати торгові витрати та отримати необхідний прибуток. Торговельне підприємництво пов’язане з відносно високим рівнем ризику, особливо при організації торгівлі промисловими товарами тривалого користування.

  1. Фінансово-кредитна підприємництво.

 Фінансове підприємництво – це особлива форма комерційного підприємництва, у якому як предмет купівлі-продажу виступають валютні цінності, національні гроші (російський рубль) і цінні папери (акції, облігації та ін), що продаються підприємцем покупцю чи надані йому в кредит. При цьому мається на увазі не тільки і не стільки продаж і купівля іноземної валюти за рублі, хоча і це теж фінансова угода, а непередбачений коло операцій, що охоплює все різноманіття продажу і обміну грошей, інших видів грошових коштів, цінних паперів на інші гроші, іноземну валюту, цінні папери.

 Суть фінансової підприємницької операції полягає в тому, що підприємець набуває основний чинник підприємництва у вигляді різних грошових засобів (грошей, іноземної валюти, цінних паперів) за певну грошову суму у володаря грошових коштів. Придбані грошові кошти продаються потім покупцям за плату, що перевищує грошову суму, витрачену спочатку на покупку цих грошових коштів, в результаті чого утворюється підприємницький прибуток.

 У випадку кредитного підприємництва підприємець залучає грошові вклади, виплачуючи власникам вкладів винагороду у вигляді депозитного відсотка разом з наступним поверненням вкладу. Залучені гроші видаються потім у борг покупцям кредитів під кредитний відсоток разом з наступним поверненням вкладу. Залучені гроші видаються потім у борг покупцям кредитів під черговий відсоток, що перевищує депозитний. Різниця між депозитними і кредитними відсотком служить джерелом прибутку підприємців-кредиторів.

 Фінансово-кредитна підприємництво відноситься до числа самих складних, воно має глибокі історичні коріння в лихварстві, відомому з часів Стародавньої Греції.

 Для організації фінансово-кредитного підприємництва утворюється спеціалізована система організацій: комерційні банки, фінансово-кредитні компанії (фірми  0  , Валютні біржі та інші спеціалізовані організації. Підприємницька діяльність банків та інших фінансово-кредитних організацій регулюється як загальними законодавчими актами, так і спеціальними законами і нормативними актами Центрального банку Росії і Мінфіну РФ. Відповідно до законодавчих актів підприємницька діяльність на ринку цінних паперів повинна здійснюватися професійними учасниками. Держава в особі Мінфіну РФ виступає також як підприємця на ринку цінних паперів, у цій якості виступають суб’єкти РФ і муніципальні освіти, випускаючи в обіг відповідні цінні папери.

  1. Посередницьке підприємництво

 Посередництвом називають підприємництво, у якому підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що пов’язує гнізда в процесі товарного обміну, в  товарно-грошових  операціях.

 Посередник – це особа (юридична або фізична), що представляє інтереси виробника чи споживача, але самі такими не є. Посередники можуть вести підприємницьку діяльність самостійно або виступати на ринку від імені (за дорученням) виробників або споживачів. В якості посередницьких підприємницьких організацій на ринку виступають оптові постачальницько-збутові організації, брокери, дилери, дистриб’ютори, біржі, в якійсь мірі комерційні банки та інші кредитні організації. Посередницька підприємницька діяльність є значною мірою ризикової, тому підприємець – посередник встановлює в договорі рівень цін, враховуючи ступінь ризику при здійсненні посередницьких операцій. Головна задача і предмет підприємницької діяльності посередника – з’єднати дві зацікавлені у взаємній угоді сторони. Так що є підстави стверджувати, що посередництво складається в наданні послуг кожної з цих сторін. За надання подібних послуг підприємець одержує доход, прибуток.

  1. Страхове підприємництво.

 Страхове підприємництво полягає в тому, що підприємець відповідно до законодавства та договору гарантує страхувальникові відшкодування збитку в результаті непередбаченого лиха втрати майна, цінностей, здоров’я, життя та інших видів втрат за певну плату при укладанні договору страхування, Страхування полягає в тому, що підприємець одержує страховий внесок, виплачуючи страховку тільки при визначених обставинах.  Тому що імовірність виникнення таких обставин невелика, то решта внесків утворює підприємницький дохід.

 Страхове підприємництво є однією з найбільш ризикових видів діяльності. У той же час організація страхової підприємницької діяльності дає певну гарантію страхувальникам (організаціям, підприємствам, фізичним особам) отримати певну компенсацію при настанні ризику в їх діяльності, що є однією з умов розвитку в країні цивілізованого підприємництва.

 

 

2.3. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ ПІДПРИЄМЦЯ

  1. Що в собі містить «соціально-психологічний портрет особистості підприємця»?

Підприємець — людина, яка готова йти на ризик, нововведення. новаторство, зміни в організації: регулює процес створення нового; несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та задоволення від досягнень; розвиває власну справу і із засадах вкладення додаткових фінансових коштів (своїх та позичених) і залучення матеріальних цінностей.

Соціально-психологічний портрет підприємця:

  • психологічна компетентність;
  • управлінська культура;
  • розум;
  • культура ділового спілкування;
  • прагнення до лідерства і влади;
  • уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан;
  • толерантність;
  • оптимізм;
  • екстравертність (спрямованість зусиль, енергії на зовнішній світ);
  • уміння керувати конфліктами;
  • чітко висловлювати свої думки та публічно виступати;
  • інтелектуальність;
  • здатність оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі, створювати психологічний комфорт;
  • емоційна стійкість та стресостійкість;
  • почуття гумору;
  • уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.
  • національна свідомість;
  • державницька позиція;
  • інтелігентність;
  • людяність;
  • порядність;
  • почуття обов’язку;
  • громадянська позиція;
  • готовність допомагати людям;
  • чесність;
  • повага до гідності людей тощо.

 

 

  1. Дайте характеристику різним моделям підприємницької поведінки

Дослідники виділяють такі моделі підприємницької поведінки:

  • інвестиційна модель — впровадження венчурних інвестиційних проектів;
  • інвентарна модель — проштовхування на ринок власного інноваційного продукту або передавання його на контрактних умовах іншим агентам;
  • організаційна модель — удосконалення організації людських ресурсів для успішної реалізації нестандартних управлінських рішень;
  • посередницька модель — інтеграція економічних інтересів для отримання додаткового зиску;
  • аквізиційна модель — концентрація в свої руках економічних ресурсів інших власників з метою їх подальшого використання в підприємницькій діяльності;
  • комерційна модель — створення нових нестандартних каналів обміну послугами та інформацією, що дозволяє різко підняти норму прибутку;
  • кон’юнктурно-гральна модель — використання венчурних методів комбінування цінової інформації з іншою конфіденціальною інформацією з метою отримання переваги в порівнянні з іншими агентами;
  • консалтингова модель — професійна підтримка з широкого кола питань економічної діяльності.

 

  1. Розкрийте сутність теорії обмеження можливостей задоволення життєвих потреб

Потреби людини виступають внутрішніми спонукальними мотивами її діяльності.

 Задоволення різноманітних потреб — матеріальних, соціальних і духовних — є кінцевою і вищою метою суспільного виробництва. Незадоволені потреби поряд із інтересами — рушійна сила економічного розвитку. Саме потреби визначають дії, вчинки, життєві настанови людей. Потреби — це усвідомлені потреби чи запити людей, об’єктивно необхідні умови їхнього матеріального, соціального і духовного життя, які мають бути задоволені. Вони мають різні прояви і класифікуються економічною наукою за певними ознаками. Нерідко в основі класифікацій лежать суб’єктивні чинники. Наприклад, важко беззастережно погодитися з думкою Нассау Вільяма Сеніора про те, що наймогутніша з людських пристрастей — жага привернути увагу до себе, що «приходить до нас уже в колисці і не залишає до могили». Альфред Маршалл називає це твердження напівправдою, бо «бажання догодити власну утробу» не може не бути пріоритетним перед соціальною потребою.

 З погляду відтворення життєвих сил і здібностей людини розрізняють фізіологічні (матеріальні), соціальні й інтелектуальні потреби. Існує ієрархія потреб, що розташовуються в порядку їхньої значущості для людей — від найбільш до найменш інтенсивних. Таку класифікацію пропонує американський психолог Абрахам Маслоу. Рушійним мотивом є незадоволена потреба. Як тільки задовольняється та чи інша потреба, виникає нова вища за неї і т.д. Хоча потреби, що лежать у основі піраміди, називають потребами нижчого порядку, від їхнього задоволення залежить подальше поводження і мотиви суб’єкта, тобто уся сукупність потреб не тільки субординована, а й взаємозалежна. За певних обставин, на перше місце висуваються то ті, то інші потреби.

У сучасних умовах, коли зневажається суспільний правопорядок, нагальною потребою є потреба безпеки людей. Однак саме різнобічні потреби і розмаїття інтересів характеризують творчу особистість. Потреби індивіда рухливі, вони переміщаються залежно від вікових особливостей людини, у той чи інший бік, тобто не тільки зростають, а й знижуються («я теперь скромнее стал в желаньях», — писав поет).

 Для людства загалом шкала потреб змінюється лише в одному напрямку — у бік розширення. Це дає підстави вважати безупинне зростання потреб людей об’єктивним економічним законом підвищення потреб. Повне задоволення потреб людини — недосяжна мрія, бо вони завжди випереджають можливості суспільства, відзначаються більшою рухливістю і відсуваються, подібно до обрію, у міру наближення до них. Але головна причина протиріччя між потребами і можливостями їхнього задоволення — обмеженість ресурсів. Необмежені потреби — обмежені ресурси: саме у цьому полягає фундаментальне протиріччя економічного життя.

 

Розділ ІІІ. ПСИХОЛОГІЯ КОШТІВ, ЧАСУ ЖИТТЯ, ФІЗИЧНИХ, ПСИХІЧНИХ І ДУХОВНИХ СИЛ

 

3.1. ГРОШОВА ПОВЕДІНКА

  1. Розкрийте взаємозв’язок між психотипами поведінки і смисловим значенням грошей

Першим розробив найпростішу грошову типологію особистості Н. Форман (1987). З його даними добре погоджуються відомості Х. Голдберга й Р. Левиса. Типологія легко доповнюється новими типами, виявленими в процесі життєвих спостережень і спеціальних досліджень. Нижче представлена доповнена типологія.

Психотип «Скнара». Для нього його захоплююче саме по собі нагромадження грошей. Властивий страх втрати, недовіри до навколишніх. За допомогою грошей знаходить почуття захищеності, безпеки.

Психотип «Розтринькувач». Безконтрольно витрачає гроші, особливо в періоди депресії, з’являється відчуття своєї незначності, відкинутості. Таке поводження – часто неусвідомлювана віддушина. Гроші мають терапевтичний сенс, є символом захисту, безпеки. Вони роблять людину більше здоровою і щасливою. Часто це люди з низькою самооцінкою, упевнені в тім, що гроші її підвищують. Однак задоволення від володіння грошима носить тимчасовий характер.

Психотип «Грошовий мішок». Захоплений грошима, які розглядає, як кращий спосіб домогтися високого статусу й схвалення навколишніх. Гроші для нього – джерело сили, що забезпечує владу.

Психотип «Торгаш». Випробовує відчуття переваги над іншими, коли вдається купити речі за менші суми. Дратується, якщо доводиться платити запитувану ціну.

Психотип «Колікціонер». Гроші являють цінність як предмет мистецтва. Добре розуміє їхню вартість у цьому змісті. По типі діяльності ближче всього до “торгаша”. За професією може бути ким завгодно, нерідке колекціонування стає основним заняттям.

Психотип «Абстракціоніст». Байдужний до грошей, нагромадженню, покупкам. Охоче доручає розпоряджатися заробленими грошима близьким людям, вивільняючи час для роботи. Часто зустрічається серед працівників творчої праці.

Психотип «Конкретик». Людина, для якого гроші представляють цілком усвідомлену й певну цінність. Недолік грошей сприймає трагічно. Дотримується етики вещизму й накопичення.

Психотип «Зависник». Заздрий і неприязний до процвітаючих людей, не здатний взяти на себе відповідальність за свої невдачі. У випадку грошової удачі, чванливий до тих, хто має менше грошей.

Психотип «Паразит». Готовий жити на подачки, не несе відповідальності ні за кого й нізащо. Представник соціальних низів.

Психотип «Фальшивомонетник». Яскраво виражена похилість одержання вигоди шляхом обману. Необов’язково багата людина.

 

  1. Що означає термін «інвестиційна поведінка»? Наведіть приклади

Інвестиційна поведінка  полягає в отриманні прибутку шляхом вкладання інвестицій в джерело його отримання; або іншими словами в інвестуванні економіки (будь-якого масштабу: домогосподарство, фірма, галузь, країна), від функціонування якої цей підприємець отримує прибуток.

     Інвестування або вкладення інвестицій – це:

  • економічна діяльність, яка спрямована на нарощування капіталу (як в якісному, так і в кількісному вимірі);
  • економічна діяльність, яка збільшує здатність капіталу приносити прибуток і використовувати при цьому таку ж саму або меншу кількість ресурсів;
  • капіталовкладення у виробництво «сьогодні» з метою отримання або заощадження ще більших коштів «завтра».

     Внаслідок вкладення інвестицій розвивається процес суспільного виробництва, зростає величина підприємницького прибутку, але як правило поступово, не так швидко як часто хотілось би.

Приклади інвестиційної поведінки.

Підприємець А. на своєму підприємстві застосував новітні засоби виробництва, використання яких дозволяє збільшити кількість і підвищити якість продукції, і не потребує при цьому залучення більшої кількості природних ресурсів.

Підприємець Б. застосував у своїй фірмі нові науково-технічних розробки.

Підприємець С. підвищив власну професійну кваліфікацію і кваліфікацію найманих працівників.

Підприємець Д. уклав угоду з підтримання взаємовигідних економічних відносин з бізнес-партнерами.

 

  1. Розкрийте роль креативності в економічній поведінці людини. Наведіть приклади

Під креативністю розуміється здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися в мисленні від традиційних схем, швидко вирішувати проблемні ситуації. Креативність охоплює деяку сукупність розумових і особових якостей, необхідних для становлення здібності до творчості.

Креативна людина має:

1) здібність до виявлення і постановки проблем;

2) здібність до генерування великої кількості ідей;

 3) гнучкість – здатність до продукування різноманітних ідей;

4) оригінальність – здібність відповідати на подразники нестандартно;

5) здібність удосконалити об’єкт, додаючи деталі;

6) здібність вирішувати проблеми, тобто здібність до аналізу і синтезу.

Ці якості допомагають підвищувати економічну активну поведінку людини.

Приклади роль креативності в економічній поведінці людини.

Підприємець А. створив  апарат, який домотає підвищити продуктивність віддачі молока від корів, що дозволила збільшити надої молока на тваринницькій фермі.

Підприємець Б. удосконалив газовий котел, що дозволило зменшити витрати газу на опалення технічних приміщень фірми.

 

 

3.2. ПСИХОЛОГІЯ ТРУДОВОЇ ПОВЕДІНКИ

  1. Дайте характеристику структурних компонентів трудової діяльності

Розглядаючи готовність до праці в якості складного психологічного утворення, М.Ї. Дьяченко й Л.А. Кандибович виділяють наступні її структурні компоненти:

  • мотиваційний (позитивне відношення до професії, інтерес до неї й інші стійкі мотиви);
  • орієнтаційний (знання, подання про особливості й умови професійної діяльності, її вимогах до особистості);
  • операціональний (володіння способами й прийомами професійної діяльності, необхідними знаннями, навичками й уміннями, процесами аналізу й синтезу, порівняння й узагальнення, і т.д.);
  • вольовий (самоконтроль, уміння управляти діями);
  • оцінний (самооцінка своєї професійної підготовленості й відповідності процесу рішення професійних завдань оптимальним трудовим зразкам).

Розглянемо докладніше компоненти готовності, представлені в цьому визначенні.

 Морально-мотиваційний компонент готовності виражає загальну професійну спрямованість особистості й містить у собі розвинені морально-етичні якості, позитивне відношення до професії, усвідомлення цінності й престижності своєї праці, бажання й прагнення займатися саме даним видом діяльності.

 Морально-мотиваційний компонент виражається як в ієрархії мотивів діяльності, так і в її довільному, вольовому регулюванні.

 Досить яскравим прикладом високого морального служіння може бути «зоряна» професія космонавта, що є своєрідною вершиною («акме») еволюції трудової діяльності людини, тому що інтегрує цілий ряд професій, що пред’являють до людини різноманітні вимоги, часом зовсім протилежні. Недарма ще К.Э. Ціолковський писав, що «на небеса спочатку будуть відправляти далеко не всіх і притім самих зроблених – у фізичному й, головне, моральному відношенні…». У творчості основоположника космонавтики постійно простежується ідея про те, що людина – це дитя Космосу, і живе він більше життям Космосу, чим життям Землі, і що взаємодіяти з усім різноманіттям рівнів розуму й розвитку мирів йому треба, дотримуючи морально-етичних норм.

 Однак реальність часто відрізняється від задумів. На практиці відбір у космонавти (та й на інші не менш відповідальні «екстремальні посади») традиційно проходить у першу чергу на відповідність медичним вимогам по здоров’ю й деяким психофізичним параметрам.

 Тому, незважаючи на всю важливість морально-мотиваційного компонента готовності, без відповідних професійних знань, навичок і вмінь, а також сформованості професійно важливих якостей не можна об’єктивно говорити про високий рівень готовності до діяльності (помітимо, що на суб’єктивному рівні це можливо). Як говориться, гарна людина – це ще не професія (хоча й немаловажній характеристиці особистості).

Щоб діяльність була успішної, підприємець (організатор і керівник бізнес-процесів) теж повинен уміти бачити «за обрієм».

 Інтелектуально-операційний компонент готовності виражається в інтелектуальних якостях особистості (інтелектуальний компонент), володінні способами й прийомами діяльності, синтезі професійно важливих якостей, знань, навичок і вмінь (операційний компонент), що грають істотну роль в ефективності професійної діяльності.

 Інтелектуальні якості – це якості особистості, що визначають особливості функціонування інтелекту, тобто здатності особистості по переробці різноякісної інформації й усвідомленій оцінці її. Вона розвивається в процесі освіти, які також мають певні біологічні передумови. У даному контексті інтелектуальні якості носять особистісний характер (ставляться до конкретної особистості, конкретній людині).

 Психофізичний компонент готовності містить у собі функціонування психіки в цілому й фізіологічних системах (насамперед нервово-м’язової й ін.), що забезпечує ефективність життєдіяльності фахівця. Будь-яка діяльність висуває свої вимоги до сприйняття, пам’яті, мисленню, уяві, властивостям вищої нервової діяльності, психодінамичним властивостям (темпераменту) людини, а нерідко і його фізичним якостям. Крім цього, психофізичний компонент забезпечує функціонування раніше розглянутих компонентів готовності.

 У структурі професійної готовності можна виділити об’єктивний і суб’єктивний шари. Об’єктивний шар готовності складається із взаємодіючих морально-мотиваційного, інтелектуально-операційного й психофізичного компонентів, які реально можуть бути оцінені відповідно до вимог діяльності й оптимальної моделі функціонування фахівця. Суб’єктивний шар готовності – це система самооцінювання власної готовності, що визначає систему саморегулювання.

 На суб’єктивному рівні фахівець сам оцінює свою готовність (система самооцінок): те, який образ себе як професіонала (або майбутнього професіонала) він створює, наскільки вдоволений або незадоволений своєю підготовкою, що робить для того, щоб підвищити свій рівень готовності, тобто наскільки здатний регулювати власну життєдіяльність. Для цього можна використовувати аркуш самооцінки.

 

 

  1. Розкрийте зміст моделів ринку праці

В сучасному світі виокремлюють три основні моделі ринку праці: США, Швеції та Японії.

Модель ринку праці США характеризується високою активністю суб’єктів ринку праці, яка ґрунтується на державній політиці підтримки конкурентного стану економіки та прагненням до індивідуального успіху. Політика зайнятості на підприємствах орієнтується на високу географічну (територіальну) мобільність працівників між підприємствами, на прийом вже підготовлених в учбових закладах країни кадрів, на мінімум витрат підприємства на виробниче навчання. Заробітна плата є результатом індивідуальних і колективних переговорів, укладання контракту або колективного договору. Важливу роль в колективних переговорах грають профспілки, більшість яких створюються за галузевим принципом. Як наслідок, рівень заробітної плата залежить від попиту і пропозиції робочої сили, складності робіт, продуктивності праці, можливостей підприємства.

Страхування на випадок безробіття регулюється федеральними законами і законами штатів. Федеральний закон встановлює загальні принципи страхування по безробіттю, які потім деталізуються в законах кожного з штатів. Страхові внески по безробіттю платять підприємці і найняті робітники, велика частка їх падає на підприємців. Зібрані гроші спрямовуються окремо до федерального фонду і фондів штатів.

Сукупність відносин з найму працівників, рівня заробітної плати та соціального страхування має назву зовнішнього (національного) ринку праці, який характеризується відкритістю для всіх учасників. Комплектація робочих місць здійснюється шляхом набору основної маси робочої сили, підготовленої поза межами підприємства.

Хоча у США переважає зовнішній ринок праці, але існує і внутрішній ринок. Внутрішній (внутрішньофірмовий) ринок праці характеризується закритістю, слабкою конкуренцією. Рух робочої сили здійснюється в основному у рамках фірми, тобто перехід (переведення) робочої сили з одного робочого місця на інше, оволодіння суміжними спеціальностями.

Підготовка персоналу здійснюється усередині підприємства і підпорядкована меті і цілям конкретного підприємства. Внутрішньофірмові ринки відокремлені один від одного. На їх діяльності позначається характер виробництва і внутрішній розпорядок роботи. Тому кадри тієї або іншої фірми мають незначну конкурентоспроможність на зовнішньому ринку. Внутрішній ринок вирішує два головних завдання: забезпечення процесу оволодіння специфічними знань і навичками та внутрішньофірмовим досвідом; запобігання витоку одержаних знань і досвіду за межі фірми.

Наприклад, принципу довічної гарантії зайнятості дотримується найбільша компанія ІВМ. Для реалізації цього принципу, компанія здійснює політику безперервного збільшення розміру фондів соціального розвитку, надає працівникам численні пільги і заохочення. Протее, для США переважаючим залишається зовнішній ринок, про що свідчить більш високий рівень безробіття, в порівнянні з Японією і Швецією.

Внутрішній ринок більш притаманний економіці Японії. Відповідно, таку модель ринку праці часто називають японською. Відмінною рисою японської моделі є „система довічного найму”, яка гарантує зайнятість протягом усього терміну трудової діяльності працівників і формування самостійних профспілкових організацій усередині компаній.

Така політика зайнятості дозволяє компанії здійснювати професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників, не побоюючись того, що кваліфіковані фахівці можуть залишити фірму і витрати, які понесені фірмою на їх підготовку, виявляться марними. При цьому підготовка ведеться відповідно до науково-технічного прогресу, структури робочих місць, модифікації продукції, що випускається, заздалегідь передбачається професійна мобільність усередині фірми (керівництву фірми дозволено на власний розсуд переміщати працівників з одних місць на інші), виховання у працівників творчого відношення до праці.

При формуванні заробітної плати велике значення надається стажу роботи, що утримує працівників від переходу на інші підприємства. Але в останні роки все більше значення придбаває облік кваліфікації і ефективності праці.

Система довічного найму полегшує вирішення проблеми мінімізації безробіття. Вона дозволяє відносно безболісно скорочувати виробництво та робочий час, переводити працівників на дочірні підприємства або на підприємства інших фірм за взаємною угодою. Подібні заходи стримують зростання безробіття.

Шведська модель ринку праці відрізняється активною політикою зайнятості, що проводиться державою. Їй притаманний яскраво виражений державно-ринковий механізм, в якому державні елементи регулювання дуже тісно переплетені з ринковими елементами саморегулювання за домінування державного регулювання. Активність держави проявляється у виділенні значних фінансових ресурсів на програми підтримки зайнятості; перепідготовку робочої сили, підвищення її конкурентоспроможності.

Кошти з фонду зайнятості йдуть на професійну підготовку і перепідготовку працівників, створення робочих місць, як в державному, так і в приватному секторі, шляхом субсидування приватних компаній, надання допомоги безробітним в пошуку робочих місць, у тому числі через інформацію і профорієнтацію, виплату допомоги (компенсацій) з переїзду до нового місця роботи.

Предметом особливої турботи держави є підтримка зайнятості в галузях, що забезпечують соціально необхідні послуги в депресивних регіонах. Політика в сфері зайнятості тісно пов’язана з іншими складовими державної політики: податковою, галузевою і регіональною політикою і іншими, що дозволяє підтримувати високий попит на робочу силу і високу зайнятість в країні.

 

  1. Розкрийте психологічні особливості східного ринку праці. Наведіть приклади

Ставлення до праці, багатства, грошей і т.д. визначається загальною економічною спрямованістю східних вірувань та релігій. Основний упор робиться на ступінь емоційної залежності і прихильності до цих факторів. Згідно з східним переконанням, сильна прихильність гальмує розвиток духу, що входить в протиріччя з метою існування людини. У східній культурі немає агресивного неприйняття матеріальних предметів, так як в них не міститься ніякої «субстанції спокуси». Якщо людина виключив бажання володіти чимось, то само володіння вже не небезпечно і не шкодить досконалості. При цьому матеріальне благополуччя розглядається як природна нагорода за праведність.

 Відповідно до концепції «праведного багатства», основним принципом є ідея перерозподілу благ. Тому центр ваги економічної концепції в східних країнах падає на механізм розподілу, а не виробництва. Спроби ж виправдання приватної власності, як правило, невдалі.

 З західної точки зору східний ринок праці виглядає ірраціональним, оскільки його учасники не вітають у західному розумінні принцип «наростаючого виробництва благ». На Сході процвітає виробництво необхідних виробів при підтримці балансу міжособистісних відносин, що стримують індивідуальні накопичення. Нераціонально багато виробляти, бо блага індивіда та суспільства не мисляться в категорії  «Успіху». Єдиною метою є не особистісне гідність індивідуума, а здатність обмінювати матеріальне на інші цінності – влада, зв’язку, вплив. Підприємництво, на відміну від західного, також не має особливої цінності, тому що ця діяльність не тільки дуже марнота, а й пов’язана з виробництвом товару та отриманням прибутку, яка, можливо, буде вкладено в розширення непотрібного виробництва. Це може порушити гармонійне рівновагу в соціумі, а, отже, у Всесвіті. Така думка нестерпна для східного менталітету.

 

  1. Розкрийте психологічні особливості західного ринку праці. Наведіть приклади

В даний час Захід-це країни з добре налагодженими ринковими відносинами, де на варті всіх атрибутів ринку – приватної власності,грошей, виробництва, трудових відносин і т. д. – варто Закон, який є основним регулятором суспільних відносин. Це різко відрізняє Захід від Сходу.

 Механізм ринку праці на Заході дуже раціональний, відомі правилам ігор, а учасники чітко ним ідуть, бо за недотриманням Закону стежить бюрократія і своєчасно карає. Так, для захисту своїх прав працівники мають професійні спілки, роботодавці-спілки підприємців, а держава-закон, спеціальні біржі праці й програми з боротьби з безробіттям. Механізм працює уже приблизно півтора сторіччя. Кожна частина виконує свою функцію, тобто, «машина» має раціонально-правову тенденцію. Перенесення західної моделі на російський чи західний ринок праці здається практично неможливим через розбіжність соціокультурних факторів різних регіонів.

 На Заході підприємницький праця почесна і стоїть за шкалою значимості не нижче лікарського або юридичної, тим самим людина стимулюється до праці на себе. Один з фундаментальних принципів відносини до роботи – робити якомога краще, домагаючись максимального результату з мінімальними витратами.

 Основою західної роботи є максимальне використання сили співробітників, виключення дозвільного проведення часу і неможливість використання робочого часу і засобів роботи в особистих цілях.

 

  1. В чому полягають особливості сучасної мотивації праці?

Мотивація праці — це одна з найважливіших функцій менеджменту, що являє собою заохочення працівника чи групи працівників до діяльності по досягненню цілей підприємства через задоволення їхніх власних потреб.

Головні важелі мотивації – стимули і мотиви.

Під стимулом звичайно розуміють  матеріальну винагороду визначеної форми, наприклад, заробітну плату.

На відміну від стимулу мотив є внутрішньою спонукальною силою: бажання, потяг, орієнтація, внутрішні установки та ін.

Сучасні теорії мотивації  базуються на результатах психологічних досліджень і націлені в першу чергу на визначення переліку і структури потреб людей. Потреби в  контексті розглядаються як усвідомлена відсутність чого-небудь, що спонукає до дій.

Одна з найбільш поширених за кордоном класифікація потреб – ієрархія потреб за А. Маслоу. Відповідно до теорії Маслоу, п’ять наведених вище типів потреб людини визначають її поведінку. При цьому потреби більш високого рівня не мотивують її поведінку, якщо хоча б частково не вдоволені потреби нижчого рівня.

Існують також інші  досить поширені класифікації потреб працівників (наприклад, розподіл їх на матеріальні, духовні й соціальні).

Використовуючи теорію потреб людини Маслоу та його послідовників, теорії інших вчених, на підприємствах розробляють конкретні системи мотивації (стимулювання) праці, виходячи з цілей підприємства та ситуації, що склалася.

Мотивація праці як механізм представляє собою систему, яка узгоджує багато-номенклатурні потреби, інтереси, ціннісні орієнтаційні настанови, мотиви і мотиваційну структуру поведінки. Спрощена модель мотивації поведінки через споживання складається в такий ланцюжок: спонукання (мотиви) → поведінка (дія) → результат задоволення потреб (повне задоволення, часткове задоволення чи відсутність задоволення).

Найвппивовішим елементом у визначеному механізмі мотивації є мотиви, які представляють собою спонукальну силу, яка передує дії. До функцій мотивів відносяться:

  • орієнтуюча (спрямовує працівника під час вибору варіанта поведінки);
  • змістоутворююча (визначає суб’єктивну значимість поведінки працівника);
  • опосередкована (визначає спонукальні чинники);
  • мобілізуюча (мобілізує працівника при необхідності здійснення значущої для нього діяльності).

Notice: ob_end_flush(): failed to send buffer of zlib output compression (1) in /home3/nacomua/public_html/wp-includes/functions.php on line 5427